АВТОР: Анна Лачихіна, президентка компанії з урядових зв’язків Good Politics, два роки працювала в парламенті Канади у команді прем’єр-міністра Джастіна Трюдо.
Політичні уподобання тут успадковуються, і людина, діди-прадіди якої підтримували лібералів, навряд чи перейметься поглядами консерваторів на права ЛГБТ чи податки і проголосує за них.
Політична культура Канади вражає своєю несхожістю на українську: політична приналежність тут передається від батьків дітям і змінювати її обирають одиниці. І це не про гучні імена, а про цінності. Якщо ти виріс у родині лібералів навряд чи тобі імпонуватимуть цінності консерваторів. Цьому сприяє чітка ідеологічна різниця. Ніхто з консерваторів, наприклад, не буде активно перейматися змінами клімату чи розвитком зеленої енергетики – для них це фіктивна проблема. І навпаки: консервативний погляд на питання обмеження свободи розпоряджатися своїм тілом, прав ЛГБТ+ спільноти чи інших свобод точно не підтримає частина суспільства з ліберальними поглядами.
Усе це робить політичну систему доволі прогнозованою. Вірогідно, що ліберали та консерватори й надалі залишатимуться домінуючими партіями в парламенті Канади, де усталений порядок зберігається багато десятиліть.
Тому комунікації в канадському парламенті виважені та змістовними. У Канаді неможливі шоу в парламенті з побиттям або виносом доповідача з трибуни, як це бувало у Верховній Раді. Канадські парламентарі навіть не мають змоги безпосередньо звертатися один до одного. Лише через спікера. Для нас звучить незвично: «Пане спікере, через вас я волів би передати пані депутатці..», але це позбавляє роботу великої долі емоцій та взаємних образ.
Попри доволі ґрунтовні ідеологічні розходження серед парламентських партій, цінність співпраці тут засаднича. Якщо на міжнародній арені треба виступити єдиними фронтом, усі об’єднаються. Якщо для покращення внутрішньої політики треба винести спільне рішення, усі можуть домовитися. І хоча з приходом нового лідера консерваторів, який тяжіє до трампітського підходу в політиці, домовлятись між партіями стає важче, поміркованій більшості в парламенті вдається знаходити консенсус і порозуміння.
Канада – багатонаціональна країна, де філософією різноманіття просякнуте усе суспільство. Так було не завжди: до 1970-х років тут панувало ганебним ставленням до корінних народів країни – індіанців, ескімосів та алеутів. Тепер країна виправляє свої політики. Корінні народи мають певні переваги у веденні бізнесу, укладанні контрактів з державою, навіть у міжнародних угодах Канада визначає пріоритети для співпраці з корінними народами інших країн, які Канада заохочує. У договорі про вільну торгівлю між Україною та Канадою такі додаткові можливості є, наприклад, для корінних народів України – кримських татар, караїмів та кримчаків.
Українці – важлива частина канадського суспільства, історично й культурно. Українці були одними з перших переселенців, які на початку ХХ століття заселяли не дуже привітні канадські степи, а потім закладали основу аграрної культури сучасної Канади і змогли зберегти свою ідентичність на наступні 100 років. Канадці по сьогоднішній день це знають і визнають. Прем’єр-міністр Джастін Трюдо у промовах згадує, що його країна побудована в тому числі завдяки зусиллям українців. Тому уряд Канади не може собі дозволити залишатися осторонь війни, яку розв’язала Росія, і підтримка України Канадою безперебійна, що доволі показово в умовах політичної боротьби правлячої партії і опозиції, іноді не менш гострої, ніж у США.
Інклюзію, особливо гендерну, закладено у федеральний бюджет країни. У кожній витраті держави закладені рівні можливості для жінок і чоловіків. Це відображається в усьому: від рівня зарплат, правил поведінки чи декретних відпусток до архітектури міста, де навіть сімейні кімнати та пеленатори у публічному просторі зроблені так, щоб доступ до них із дітьми мали і чоловіки, і жінки. Гендерно-нейтральні вбиральні в Канаді – звичайна річ.
Те саме відбувається з іншими інклюзивними практиками. Для людей з інвалідністю є всі можливості – від навчання, роботи до пересування по місту.
Улюблена їжа канадців – бургери, проте є й особливі страви. Улюблена страва регіону Квебек називається poutine, що співзвучно з прізвищем російського диктатора. Це смажена картопля, присипана розсольним молодим сиром та залита солодкуватою підливою. Це точно не здорове харчування, проте страву люблять і споживають до пива.
Загалом канадській кухні властиве поєднання солоних та солодких смаків. Не останню роль у цьому відіграє місцевий символ – кленовий сироп, який додають усюди, зокрема, до копченого лосося чи м’ясних страв.
А тим, хто звик до більш вишуканої їжі, варто відвідати Нову Шотландію, наприклад Галіфакс – місцеву столицю омарів. Звідси їх експортують навіть на Тайвань, а свіжого омара можна купити всюди, у тому числі в аеропорту.
Оригінал тексту опублікований у друкованому випуску журналу NV – New Voice №4 (385) червень 2024.
Зв’язатись для консультації з Анною Лачихіною – anna@goodpolitics.com.ua
